Олена Воєвода // ЧИ МОЖЕ МАМА ЗАМІНИТИ ВЧИТЕЛЯ?

 ЧИ МОЖЕ МАМА ЗАМІНИТИ ВЧИТЕЛЯ?

 Із почутого з уст матусь: "Що такого роблять вихователі та вчителі, чого не змогла б зробити я? Навіщо ходити в розвивальні центри і платити за заняття з дитиною? Хіба я сама не можу навчити дитину читати і рахувати? Нема нічого складного, там все елементарно. Я накупила усіляких книжечок, ігор, зошитів, таких само, як у вчительки в дитячому центрі. Але коли сідаю займатися з дитиною, вона не мене слухається, не виконує завдання, балується, вередує… Чому так відбувається?".

Знайома ситуація? 

 Справді, поведінка дитини з рідними дуже відрізняється від поведінки з чужими людьми, зокрема з педагогом у дитячому центрі, садочку чи школі. А все тому, що мозок дитини "навішує" рольові ярлики на кожну людину, що її оточує. Мама — це поїсти, попити, поплакати, пожалітися, знайти захист, заснути, погратися, погуляти… А вчителька — це виконати завдання, побачити щось новеньке і цікаве, отримати похвалу і заохочення… 

 Ще одним важливим аспектом є обстановка, яка оточує дитину. І зазвичай помешкання, де живе дитина, асоціюється з усім, окрім навчання. Меблі, інтер’єрні дрібнички, запах, освітлення, тактильні відчуття різних поверхонь вдома автоматично налаштовують мозок на ту діяльність, яку дитина зазвичай виконує в цій обстановці: на стільчику за столиком їмо, на дивані лежимо, на підлозі розкладаємо іграшки тощо. І спроба надати звичній обстановці іншого призначення не матиме успіху.

 Облаштування окремого навчального куточка вдома теж навряд чи допоможе, оскільки усю квартиру чи будинок дитина сприймає як місце для здійснення звичної повсякденної діяльності. Натомість приміщення дитячого центру чи садочка відразу асоціюється у дитини з новою діяльністю. Та й обстановка таких навчальних закладів відповідна: столики, стільчики, дошка, комп’ютер, шафи і полички з усілякими навчальними матеріалами.

 Інші діти в групі, що займаються разом і виконують завдання вчителя, є додатковим стимулом для мозку дитини асоціювати це приміщення з навчальною діяльністю. Але найважливішим аспектом є професійні знання педагога. 

 Коли мова йде про заняття з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку, то пересічній людині здається, що немає нічого складного в тому, щоб навчити дитину елементарним, базовим речам: уявленням про навколишній світ, основам математики чи грамоти. Адже усі дорослі знають все це. У цьому й полягає найбільша помилка. 

 Насправді, діти дошкільного і молодшого шкільного віку – найважча аудиторія, їх найскладніше навчати, тому що потрібно вчити «з нуля», закладати основу.

 Педагог дошкільної та початкової освіти повинен досконало знати педагогіку, зокрема, дидактику, методику викладання різних дисциплін, психологію, фізіологію, адже він формує фундамент, на якому ґрунтуватиметься усе майбутнє дитини. Тож нехай вас не вводить в оману простота матеріалу, якому треба навчити дитину, складним є шлях, спосіб, як це зробити.

Згадайте давню істину: кожен повинен займатись своєю справою. Не варто мамі, татові чи бабусі переймати роль вчителя, навіть якщо мама, тато чи бабуся є педагогом за фахом. Для дитини ви завжди будете рідною людиною з відповідною роллю, а не вчителем в професійному розумінні цього слова.